27 листопада, в четверту суботу місяця, українці запалюють свічки Пам’яті про жертв Голодомору 1932-1933 року – найстрашнішого, найтрагічнішого геноциду, знищення українського народу, української нації. Сьогоднішнім громадянам нашої незалежної держави, напевно, важко навіть уявити, що стоїть за цими страшними, вбивчими словами – голодомор, геноцид. Голодомор 1932-1933 року був не першою спробою тодішньої влади знищити українця-трудівника, українця-господаря, українця-хлібороба. Близько 7 мільйонів молодих і здорових юнаків та дівчат, маленьких дітей разом із батьками, натруджених сивочолих землеробів забрав голодомор. За вимиранням народу на родючих чорноземах мовчки спостерігала держава, спостерігали її вожді. «Хліба, хлібця!!!…» – простягаючи рученята, вмирали діти… «Хліба…» – шепочучи вмирали батьки…
Десятиліттями велика країна мовчала про трагедію вимирання нації. А коли незалежна Українська держава одержала доступ до архівів – вона зойкнула. На весь світ зойкнула від болю… Цей біль – назавжди, навіки…
Вихованці Запорізького Січового колегіуму 27 листопада запалили свічки Пам’яті – пам’яті про тих, кого забрав Голодомор. Напередодні посланці Січового – члени учнівської Козацької ради – вклонилися пам’яті загиблих у 1932-1933 роках українців, відвідавши пам’ятник їм на проспекті Соборному. З собою колегіанти принесли наш святий хліб, пшеничне зерно, запашні яблука, гілочку червоної калини – як символи життя, як символи пам’яті… В колегіумі вшанували пам’ять трагічно померлих у далекі роки українців: учні 5-А класу створили символічне Дерево Пам’яті з виготовленими янголами, щоб охороняли там, на небесах загиблих. Учні 9-их класів на годинах спілкування виготовили в пам’ять про жертв геноциду незабудки, свічки, колоски, розмістивши їх на стенді «Голодомор: говоримо сьогодні – пам’ятаємо завжди». В Світлиці колегіуму біля тематичного стенду «Голодомор 1932-1933 року» упродовж цілого дня жалобну варту несли представники Козацької ради. Запорізький Січовий пам’ятає. Запорізький Січовий запалює свічки Пам’яті…
