21 квітня 2018 року. Весняна, сонячна Хортиця. Сотні, а може, й тисячі учасників акції «Відроди Хортицю». Серед тих сотень, тисяч – вихованці Запорізького Січового колегіуму на чолі з директором – Валентиною Омелянівною Єршовою. Здається, ще ніколи не була Хортиця отакою – живою, роботящою, радісною, піднесеною – від присутності і юного, і мудрого Запоріжжя, від захоплених дивом-Хортицею гостей з Прибалтики, від голосів прибулих до Запоріжжя батьків загиблих в АТО захисників України. Їх зібрала Хортиця. Щоб ствердити: життя продовжується, життя перемагає, Україна живе. І житиме. Як житимуть посаджені на славній хортицькій землі дубки, що з роками стануть міцними дубами – символами вдячної пам’яті нащадків тих, хто життя своє віддав за землю рідну, за Україну, за кожного з нас, живущих нині, за майбутні, прийдешні покоління.

Кожен із присутніх прагнув посадити «свій дубочок». А колегіанти – ще й обов’язково визначити «наш» – написом-знаком «Запорізький Січовий колегіум».

Творити єдину Україну, саджати, «щоб проізросло», – велика й добра справа. Мабуть, саме тому на квітневій і сонячній Хортиці того дня було святково й урочисто. До древньої Хортиці прийшло нове життя – молоді дубочки – пам’ятники синам України. Дбайливо й ніжно, як тільки можуть це робити матері, саджалися, поливалися юні деревця. Біля багатьох з них материнські вуста шепотіли молитви-звернення – до Бога, до найдорожчих, що десь там, у небесах, а тут, на землі, – символами-дубками стали.

– Чую: рідна мова поряд! – (крізь сльози!!!) Валентина Омелянівна. – Звідки ви? – звертаюся до жінок, що поряд – із саджанцями в руках. – Чую: «Із Закарпаття ми. З Тячева. З Хусту …» Рідні ж ви мої!.. Це ж ваші сини…упали…на Донбасі…Тепер ви тут, на Хортиці, з дубочками… Скільки ж їх, героїв, із Закарпаття, з Галичини, з Буковини, з усієї України стали живим кордоном у тому страшному 2014 році!

Як із рідними зустрілася, – каже  схвильовано директор колегіуму. – Мати-хустянка виявилася чи не сусідкою моєї мами… Отож дубки- сини  матерів із рідного  мого Закарпаття будуть завжди під захистом і мого серця, і дитячих сердець колегіантів.

Їх імена, як і імена героїв-запоріжан, ми запишемо до Книги Пам’яті Січового колегіуму…Хай укорінюються  на хортицькій землі дубочки, хай буяють як символ життя, символ непереможності нації – дубовий Гай Переможців.

IMG_0120IMG_0119IMG_0118IMG_0117IMG_0116IMG_0115IMG_0114IMG_0113IMG_0112IMG_0111IMG_0110IMG_0109IMG_0108IMG_0107IMG_0106IMG_0105IMG_0104IMG_0103IMG_0102IMG_0101